Коли в Німеччині не ходять потяги, міські автобуси стоять у гаражах, а водії виходять на вулиці з вимогою підвищити зарплату, щоразу виникає питання – чи мають вони на це право? Мають, адже право на страйк гарантується в Німеччині Основним законом. Однак це передбачає дотримання певних правил. Страйкувати можуть тільки ті, кого закликала до страйку відповідна профспілка. А профспілки можуть закликати до страйку лише в контексті поточних суперечок щодо заробітної плати. Політичні або загальні страйки заборонені законом. Державним службовцям, наприклад, вчителям або поліціянтам, також заборонено страйкувати. Хороший огляд цього питання можна знайти на сайті Федерального агентства з громадянської освіти:
https://www.bpb.de/kurz-knapp/lexika/handwoerterbuch-politisches-system/202193/tarifpolitik-tarifautonomie/
Передумовою для цього є так звана автономія колективних переговорів. Заробітна плата в Німеччині встановлюється не державою і, в більшості випадків, не просто керівником компанії. У більшості галузей промисловості діють колективні договори, які укладаються між об’єднаннями роботодавців, тобто представниками роботодавців, і профспілками, що представляють інтереси найманих працівників. Потім вони поширюються на всіх працівників галузі, на яких поширюється дія колективних договорів, часто у федеральній землі або навіть у всій Німеччині. Це може стосуватися як рівня заробітної плати, так і більш далекосяжних положень, таких як оплата відпусток, вихідні дні або надбавки на навчання. На домашній сторінці Федерального міністерства праці та соціальних питань зазначено: “Автономія колективних переговорів гарантується статтею 9 (3) Основного закону Німеччині та включає право профспілок та об’єднань роботодавців самостійно регулювати умови праці та економічні умови за допомогою колективних договорів”. (https://www.bmas.de)
До того, як колективний договір буде укладено, часто виникають жорсткі суперечки. Буває, що профспілки закликають до так званих попереджувальних страйків – короткочасні зупинки роботи, щоб продемонструвати свою рішучість. Вісім профспілок, серед яких, наприклад, Verdi та IG Metall, об’єдналися в Німецьку конфедерацію профспілок. Вона налічує близько 6 мільйонів членів. Існують також незалежні профспілки. Однак є і невеликі компанії, які не підпадають під дію жодного колективного договору. У таких випадках керівник компанії та працівник повинні самі домовлятися про заробітну плату.
Якщо колективні переговори не дають результату, члени профспілки голосують за те, чи варто оголошувати страйк. Для того, щоб страйк відбувся, необхідно, щоб принаймні 75 відсотків членів профспілки в регіоні, на який поширюється запропонований колективний договір, погодилися з ним. Якщо в процесі переговорів буде досягнутий результат, страйк може бути припинений, якщо з цим згодні 25 відсотків членів профспілки.
Результат переговорів називається колективним договором. У випадку колективного договору про оплату праці працівники отримують більше грошей. До речі, ніхто не може бути звільнений за участь у законному страйку. Однак, щоб перестрахуватися, профспілка Verdi, наприклад, при укладанні колективного договору погоджується на “положення про регулювання”, яке однозначно виключає таку вірогідність. Однак роботодавець не зобов’язаний платити працівникам, які страйкують, впродовж усього часу страйку. Члени профспілки отримують фінансову підтримку на час страйку. Ті, хто не є членами профспілки, але все одно страйкують, залишаються з «порожніми руками».
https://www.dgb.de/themen/++co++8441ae46-fef1-11df-463e-00188b4dc422
tun23042301
Gewerkschaften und Arbeitnehmer Streiken für bessere Löhne. Foto: tünews INTERNATIONAL / Mostafa Elyasian.
001962
