Юсеф Канжу та Абдул Басет Каннаві
Свічки вважаються одним із найдавніших способів освітлення в історії цивілізацій, і їхнє використання не обмежувалося лише освітленням. З часом, між свічками та людьми склалися релігійні та соціальні відносини, які знайшли своє відображення у багатьох практиках, обрядах та звичках.
З освоєнням вогню близько 500 000 років тому, люди, що жили в той час, змогли освітлювати нічну темряву та печери. Це світло можна було переносити за допомогою деревної стружки або факелів. Приблизно 40 000 років тому люди також мали примітивні лампи. Археологи розкопали видовбані кам’яні предмети зі слідами вогню. У цих кам’яних посудинах люди спалювали тваринний жир навколо рослинного ґнота, що забезпечувало більш тривале освітлення, ніж під час спалювання деревини.
Мабуть, перше візуальне свідчення про ліхтарі походить від стародавніх єгиптян: вони вмочували рослинний матеріал у тваринний жир і використовували його для освітлення. Це показано на настінному розписі у гробниці фараонів, на якому можна побачити процесію з човном та маленькою свічкою або ліхтарем на ньому. Це частина поховального обряду фараонів часів правління фараона Аменхотепа (2575-2130 рр. до н.е.).
Ранні греки використовували свічки для вшанування народження богині Артеміди, а римляни почали виготовляти свічки близько 500 року до нашої ери. Хоча в Італії та інших частинах Римської імперії як основне джерело світла використовували переважно масляні лампи з глини та металу, свічки постійно використовували в ритуалах як підношення божествам, наприклад, Сатурну.
З розпадом Римської імперії торгівля на територіях, що перебували під римським пануванням, також припинилася. Як наслідок, виник дефіцит оливкової олії, яка раніше була основним паливом для ліхтарів по всій Європі. Тому тепер широко використовували свічки. Однак, завдяки доступності оливкової олії, використання свічок було відносно невідомим у Північній Африці та на Близькому Сході.
Свічки в Центральній Європі спочатку виготовляли з тваринного жиру, отриманого від великої рогатої худоби та овець. Через неприємний запах, який утворювався під час горіння, у багатьох європейських містах на це виробництво було накладено офіційну заборону. Бджолиний віск був відомий для виготовлення свічок своїм приємним запахом і високою якістю. Але його використання обмежувалося високою вартістю. Тому воскові свічки використовували лише заможні люди, у церквах та на королівських урочистостях.
У мусульманському світі Омейяди почали використовувати свічки для освітлення залів засідань халіфів і заможних верств населення, а також великих мечетей у 7-му столітті, хоча це коштувало вдвічі більше, ніж освітлення глиняними або металевими лампами. Свічки також використовували в певних випадках, наприклад, під час процесій халіфів, як за часів халіфів Омейядів Язида ібн Абд аль-Маліка і Валіда ібн Абд аль-Маліка в Дамаску. Свічки також використовували на весіллях халіфів, щоб висловити добрі побажання нареченим. Тут з’явилося багато ароматичних свічок, змішаних з амброю і камфорою, які пізніше стали відомі як амброві свічки. Ентузіазм щодо використання свічок досяг свого апогею, коли халіф Фатімідів, що правив Північною Африкою, наказав освітлювати вночі свічками вулиці, провулки та доріжки. У Каїрі існував окремий квартал під назвою «Аш-Шамаїн», який був місцем для торгівлі свічками. У самому ісламі немає якихось особливих релігійних ритуалів чи значень, пов’язаних зі свічками. Тому деякі мусульмани можуть використовувати свічки більше з естетичною чи практичною метою, наприклад, для запаху, прикраси чи романтичних випадків.
1879 рік став катастрофою для свічкової індустрії, оскільки того року було винайдено електричну лампочку. Свічки перестали бути єдиним засобом освітлення інтер’єрів, і вони стали переважно декоративними у різних формах, розмірах, кольорах і навіть ароматах.
Масляні лампадки досі використовуються у візантійських обрядах Православної Церкви. Свічки також завжди відіграють важливу роль у святкуваннях і заходах, як офіційних, так і приватних. Від щотижневих церковних служб до великих подій, таких як Великдень, Різдво, поховання, заручини та весілля, вони продовжують символізувати молитву і Боже світло.
Під час війни в Сирії та Україні люди знову повертаються до свічок як до недорогого джерела світла через зруйновані електромережі. Можливо, варто знову почати використовувати свічки не лише через брак електрики під час війн, але й для того, щоб заощаджувати енергію і таким чином захищати навколишнє середовище?
tun23112904
Kerzen gibt es auf der ganzen Welt schon seit Jahrhunderten. Foto: tünews INTERNATIONAL / Linda Kreuzer.
002233
002238
