Автор: Ула Махфуз
Розділові знаки – крапки, коми, двокрапки, знаки питання, крапка з комою, дужки, знаки оклику, тире та лапки, мають важливе значення в письмовому спілкуванні. Вони використовуються для структурування текстів і дають змогу точно виражати думки та почуття. Розділові знаки також значно допомагають розуміти тексти та читати їх вголос. Без розділових знаків багато речень є двозначними, а в інтернеті повно прикладів речень, які можна правильно зрозуміти, лише вставивши кому.
Історія пунктуації налічує багато століть і тісно пов’язана з відповідною мовою та культурою. Навіть у ранніх писемних системах Стародавнього Єгипту, Вавилона та Греції є згадки про використання знаків для виділення та структурування текстів. Греки, наприклад, використовували знак нахиленої риски (/) для позначення абзаців.
На зміну давнім, переважно усним культурам, в яких було відносно мало текстів, у Середньовіччі прийшла культура манускриптів, в якій велику кількість книг переписували від руки, а розділові знаки використовували індивідуально. У цей час існувало лише кілька розділових знаків, які використовувалися без фіксованих правил. Однак все змінилося з революційним винаходом високого друку близько 1450 року Йоганном Гутенбергом. Книгодрукування за допомогою рухомого металевого шрифту уможливило масове розповсюдження книг і журналів та змусило стандартизувати розділові знаки для забезпечення їхнього однакового вигляду.
Інтелектуальна революція Мартіна Лютера, його переклади Біблії та літургія, яку він вимагав проводити німецькою мовою, сприяли розвитку стандартизованої німецької писемності та вплинули на використання розділових знаків у німецькомовних текстах. Наприклад, Лютер використовував virgel (косу риску), яка пізніше була замінена комою.
З поширенням писемної німецької мови граматисти почали публікувати правила німецької граматики та орфографії, в яких описувалося вживання розділових знаків. Фактична кодифікація цих правил відбулася одночасно із запровадженням обов’язкової освіти в німецькомовному світі в 17 столітті.
Поширення шкільних граматик, зокрема Конрада Дудена у 19 столітті, прискорило розвиток стандартизованого вживання розділових знаків. Це призвело до появи знаків пунктуації, які ми знаємо сьогодні, зокрема дужок, знаків оклику, тире та лапок.
Наприкінці 19 століття Конрад Дуден і заснування Німецької імперії в 1871 році сприяли створенню єдиного німецького правопису. Остаточні правила були встановлені на першій конференції з правопису в 1902 році, а правила пунктуації були введені в 1903 році.
Правила пунктуації були включені як рівноправна частина реформи німецького правопису 1996 року, яка діє в школах і державних установах з серпня 2006 року. Це змінило спосіб використання таких розділових знаків, як крапка та кома. Сучасна система пунктуації тепер викладена в розділі Е німецького правопису.
В арабській мові розділові знаки не були відомі на початку поширення ісламу. Зі збільшенням помилок в арабській мові внаслідок переходу не арабів в іслам і зміну значення деяких слів, на літерах почали ставити крапки та дотримуватися розділових знаків. Першим, хто розставив крапки над літерами, був Абу Аль-Асвад Аль-Дуалі.
Крапки та лінії перетворилися на коло з крапкою або лінією в ньому для розділення речень. Абу Аль-Асвад Аль-Дуалі був вченим і граматистом, який жив у 7 столітті. Його часто визнають за роботу над розвитком арабської граматики та орфографії, а також за внесок у встановлення правил вимови арабської мови.
У 1912 році Ахмед Закі Паша ввів в арабську мову знаки пунктуації, які використовуються сьогодні. Він був єгипетським політиком і дипломатом, який відіграв значну роль в історії Єгипту. Крім того, він був прем’єр-міністром і мав великий вплив на модернізацію Єгипту.
Сьогодні розділові знаки є незамінним інструментом у нашому повсякденному спілкуванні на письмі.
tun23112201
Die Geschichte der Satzzeichen geht über Jahrhunderte zurück. Foto: tünews INTERNATIONAL / Sara Al Sagheer
002211
